Як важко бути щасливим, коли поруч немає коханої людини. Як непросто знайти людину, з якою душу в душу можна прожити усе життя. Та чи не найважче – зуміти зберегти шлюб і кохання до кінця життя. Загальновідомі слова: «Разом і в горі, і в радості, і в багатстві, і бідності… » стають все менш актуальними. Є багато теорій, версій про те, чому все більше і більше пар розривають свої стосунки.

 

Переважно серед основних причин розриву є матеріальні та побутові проблеми. На жаль, болючою проблемою залишається послаблення цінності сім’ї, особливо, коли мова йде про сучасне покоління. Не можна без жаху уявити, що два роки тому на тринадцять зареєстрованих шлюбів було десять розлучень. На противагу невтішниим цифрам та тенденціям ми розповімо вам історію подружжя Дембовських. Адже в їхньому сімейному житті сховані величезна мудрість, взаємоповага та незгасаюче кохання. Володимир Петрович та Галина Станіславівна Дембовські, уродженці села Тернавка, що на Кам’янеччині, - подружжя, яке живе у щасливому шлюбі 45 років.

 

Володимир Петрович й досі згадує, як вперше побачив дружину у сільському клубі: «…Дивлюся, така гарна дівчина, чорна коса до пояса, так і закохався на все життя…». Молоді люди зустрічалися понад рік, вирішили одружитися. Нелегко було починати їм сімейне життя, адже обоє не мали на кого опертися, не мали від кого чекати допомоги. Володимир Петрович у сім’ї вдови був найстаршим. Крім нього, мати виховувала ще трьох дітей. Тож довелося Володимиру Петровичу самому торувати стежку у житті. І хоч він гарно навчався в школі і мріяв стати вчителем мови та літератури, змушений був все ж таки обрати робочу професію. Тому й навчався спершу у Балинському училищі, а згодом у Новоушицькому технікумі на водія вантажних машин. У Галини Станіславівни доля теж була нелегкою. Так сталося, що жила вона у сім’ї батька, а чужа жінка замінила їй матір. Вона теж була найстаршою із чотирьох дітей і чужою… Уже з дванадцяти років почала працювати. Тому, коли зустріла Володимира та пов’язала з ним життя, стала по-справжньому щасливою.

 

Вони і досі пам’ятають день свого весілля, як у невелику хатину по черзі заходили гості, а за музики довелося платити з подарованих грошей. Але здавалися вони собі такими багатими, бо хтось подарував кілька тарілок, хтось ковдру і навіть килимок. І хоч не було де жити, і життя було бідним, та вони були разом, а від того щасливі. Коли родичі запропонували поїхати в Казахстан, довго не думаючи, погодилися. Їхні пожитки вмістилися в одному чемодані, а в кишені було лише шість карбованців. По приїзду Володимирові Петровичу запропонували посаду механіка, дали невеличке житло (з клопами), ліжка, деякі меблі. Але вони були раді і такому власному куточку. А через кілька місяців народилася дочка, така бажана батьками дитина. Володимир Петрович пам’ятає, як брав доньку на руки і навесні ішов з нею в степ. Він говорив з кількамісячною дитиною і так непомітно міг пройти кілька кілометрів. Але Галина Станіславівна дуже сумувала за рідним краєм, вона не могла уявити, що дитина не бачитиме цвіту вишні, яблуні, сливи. Тому й повернулися до дому, де на них ніхто не чекав.

 

Жили в найманій квартирі в с. Гуменцях у малесенькій кімнатці. Влаштувалися на роботу, а коли з’явилася перспектива отримати житло, вирішили народити ще одну дитину. Друга донька народилася уже в місті. Володимир Петрович більше 32 років пропрацював водієм вантажівки у будівельній організації БУ «Спецбудмеханізація», а Галина Станіславівна працювала і нянею в дитячому садочку, і санітаркою в аптеці, близько п’ятнадцяти років на КЕМЗі штампувальницею, а ще пізніше кухарем у ресторані. Різне бувало в житті – і радість, і біда, та попри все вони залишаються разом, турбуються один про одного, допомагають у всьому один одному.

 

Разом вони виростили і вивчили дітей, одружили їх, дочекалися онуків і правнуків. Хто знає подружжя Дембовських, той відгукується про них як чи не ідеальну пару. Такі ж сімейні цінності виховали і у дітях. Серед людей старшого покоління таких подружніх пар є чимало. Вони уміють зберегти сімейне тепло, взаємоповагу, кохання, вірність упродовж усього життя. То чому б молодим людям, роблячи у сімейному житті необдумані радикальні кроки, не брати приклад у такої пари, у такого подружжя, про яке ми вам розповіли. Подивіться навколо, можливо, таким подружжям є ваші батьки…